Зайнятість.

У сучасній Україні наявні є три взаємопов’язані проблеми: відсутність доступу влади до нових кадрів відповідно до вимог суспільства з одного боку, та зловживання трудовими гарантіями чисельною армією чиновників, що звільняються, з іншого, що накладається на суттєві корупційні схеми самого механізму забезпечення зайнятості та штучно роздуту статистику із безробіття.

У зв’язку із цим, почала б я реформи через повну ліквідацію Державну службу зайнятості. Причини:

1. Державна служба зайнятості здійснює значні виплати особам, котрі звільнені з різних причин, при чому, часто ці виплати суттєво переважають прожитковий мінімум, бо ставляться у залежність від зарплатні на останньому місці роботи. Фактично, навіть з’явився особливий вид злочинів: люди працевлаштовуються на необхідний по законодавству термін і після того отримують виплати при постановці на облік у даній службі. Таким чином, сама наявність даного механізму – сама по собі є корупційною складовою. 
2. Державна служба зайнятості часто сама спричиняє високі показники безробіття. Адже багато хто із роботодавців, хто стикався із її діяльністю, знає: більшість людей, що перебувають там на обліку, насправді не зацікавлені у пошуку роботи. Навіть маючи направлення на працевлаштування, просять не влаштовувати їх на роботу, написати у відповідних паперах, що людина не підходить за професійними та іншими якостями, часто за певну плату, а насправді потім продовжують перебувати на обліку Держслужби, отримуючи виплати, а також маючи можливість оформити субсидії та інші форми державної допомоги. Поряд з цим, переважна більшість цієї групи паразитуючих громадян влаштовані неофіційно на ринках, інших місцях роботи, отримуючи там оплату праці, що не оподатковується. Таким чином, такі «професіонали по безробіттю» тричі ошукують державу: не платячи податки по місцю фактичної роботи, отримуючи платежі у Держслужбі, отримуючи можливість мати субсидії і свідомо поповнюючи лави офіційної статистики по безробіттю. 
3. У той же час, виникає  патова ситуація, коли при явному безробітті знайти персонал, особливо у сфері обслуговування та промисловості, не є можливим. З одного боку, низька платоспроможність роботодавців, викликана необхідністю сплачувати надмір високі податки, в тому числі на виплати по Держслужбі зайнятості, з іншого – достатньо високі виплати безробітним, що часто суттєво перевищують не тільки виплати пенсійні, соціальні по догляду за дитиною – але й навіть середню заробітну плату. Отже, виникає механізм, коли роботодавців пресують податками, в тому числі, щоб за їх рахунок платити тим, хто працювати у даного роботодавця не хоче, бо отримує від держави набагато більше, ніж роботодавець може запропонувати, а при високому рівні безробіття виникає проблема з пошуком найманих працівників. Державний фонд зайнятості, фактично, провокує ситуацію браку працівників при високому фактичному рівні безробіття.
4. Численні програми, які начебто здійснює дана Державна служба, самі по собі є безмежним полем можливостей для корупції – державні програми стимулювання найму на роботу молоді після вузів, інших неконкурентних в сфері працевлаштування громадян, фактично, є програмами для відмивання коштів за відповідні хабарі, і насправді є дуже непрозорими за процедурою. Скажімо, у свій час було арештовано директора Державної служби зайнятості Володимира Галицького та кількох чиновників відомства, донька якого влаштувала резонансне ДТП на заході, що виявилося найдорожчою аварією у Монако. Під час обшуків у кількох банківських скриньках, які належали затриманим, були виявлені валютні цінності на загальну суму в $7,5 мільйонів, велика кількість золотих годинників і дорогоцінних каменів. За даними Державної фінансової інспекції, збитки державі становили тільки на першому етапі слідства близько 72 мільйонів гривень. Тобто, масштаби розкрадань і хабарництва при реалізації даних програм просто величезні. Тут же зазначимо, що систематичної реалізації контрольної функції за діяльністю Державної служби зайнятості фактично не передбачено за жодним контрольним органом.
5. Освітні програми, що здійснюються Державною службою, часто здійснюються фіктивно, про що свідчить практика, а ті, які реалізуються, є надзвичайно низької якості і не роблять працівників, що їх опанували, конкурентоздатними. 
6. Державна служба зайнятості, крім всього іншого – це достатня кількість чиновників, що вирішують дані питання, ведуть якийсь облік, утримання будівель, певний транспортний парк та інше.  Тобто, утримання Державної служби зайнятості значно витратніше, ніж коефіцієнт корисної дії від її існування. 

Тим не менше, не дивлячись на те, що дана Державна служба зайнятості неефективна, певний перелік функції, що вона здійснює, є необхідний для суспільства, проте може реалізовуватися прозоро, на уніфікованих юридичних нормах, а не по бажанню окремого чиновника. Зокрема: 

1. Людина, що тимчасово не працює і не має інших джерел доходів, для отримання соціальної допомоги має звертатися у відповідні органи соціального захисту населення, де виплати провадитимуться у відповідності до прожиткового мінімуму на загальних підставах. Це стимулюватиме, з одного боку, до пошуків роботи задля більш високого рівня доходів, з іншого – до мотивації щодо самостійної зміни сфери діяльності (наприклад, при перенасиченні ринку кадрами з вищою освітою – набуття ними навиків технічних спеціальностей і таке інше). Таким чином, відновиться часткова саморегуляція ринку праці. 
2. Статистичні показники безробіття можуть узагальнюватися відповідними органами статистики на підставі поданих із органів соціального захисту населення документів, де для достатньо ввести графу «причини отримання соціальних виплат» - де, окрім непрацездатності, догляду за дитиною, має бути «тимчасове безробіття». 
3. У зв’язку із ліквідацією даної Держслужби, з’являється можливість невеликого зменшення податкового навантаження на підприємців, принаймні, малий і середній бізнес. 
4. Програми стимулювання певних, незахищених верств населення, компенсується відповідними податковими пільгами, котрі розглядаються безпосередньо Міністерство доходів і зборів України (податковою адміністрацією). Переваги такого підходу: універсальність норм за колом суб’єктів, відсутність необхідності утримання чиновників, що вирішують питання про участь у програмі, відсутність простору для хабарів – вони просто недоцільні, бо все автоматично при здійсненні самого оподаткування.
5. Освітні програми, спрямовані на перекваліфікацію, мають набути реального змісту, оскільки за останній час склалася суттєва диспропорція на ринку праці між потребами ринку і пропозицією кадрів за професійною ознакою. Тому тут потрібні реальні механізми набуття нової професії особою. Такими могли б стати створені на базі професійно-технічних середньоосвітніх закладів кваліфікаційні курси без будь-яких вступних чи інших критеріїв, окрім бажання особи та, скажімо, підтвердженої органами соціального захисту копії анкети із зазначенням причиною отримання соціальної допомоги тимчасового безробіття. А витрати на перепідготовку кадрів компенсувалися б державою у рамках державного чи комунального фінансування закладу при поданні ними відповідних звітів (по виконанню академічних годин навчального плану і т.п.). Таким чином, відразу вирішувалося б кілька проблем: власне, проблема перекваліфікації громадян, та покращення стану освіти та фінансування професійно-технічних середньоосвітніх закладів, використання та відновлення їх кадрів.
6. Ще одним напрямком роботи Державної служби зайнятості є організація та фінансування громадських та інших робіт тимчасового характеру, яка має бути передана муніципальним органам у зв’язку із доцільністю такої роботи, адже саме органи місцевого самоврядування мають визначати об’єкти, щодо яких відкривається можливість громадських робіт, обсяг фінансування та установи, підприємства чи організації різних форм власності, що безпосередньо координуватимуть дану роботу із зазначенням кількості тимчасових робочих місць. Логічно, що, скажімо, роботи по озелененню міста мають координуватися одними підприємствами, що мають відповідні ліцензії, а прокладання доріг, будівельні роботи по відновленню будівель комунальної власності - іншими. Таким чином, муніципальні органи на підставі тендерів можуть обирати певні підприємства, котрі уповноважуються координувати такі громадські роботи із обов’язковою умовою щодо залучення тимчасово безробітних осіб, чи у рамках програм по соціалізації різних груп осіб тощо. Ці ж підприємства мають бути зобов’язані повідомляти про наявні вакансії через доступні засоби масової інформації – місцеві газети, тв., сайти відповідних органів місцевого самоврядування та іншим чином широко розголошувати про ці можливості (на прикладі обов’язкової оприлюднення інформації про банкрутство тощо). Також слід передбачити необхідність повідомлення про такі вакансії органи соціального захисту, котрі можуть пропонувати таку роботу особам як альтернативу мінімальному грошовому забезпеченню безробітних.

З одного боку, видається, що виконання властивих Державній службі зайнятості розосереджується, ускладнюється. Насправді – відбувається їх оптимізація, спрощення досягнення тих же результатів більш ефективним способом, відбувається дерегуляція даної сфери та наближення інформації та певних можливостей до конкретних людей.

Проте, залишається найважливіше питання – власне, пошук роботи громадянами. Як вже зазначалося, ні знайти роботу завдяки Державній службі зайнятості, ні запропонувати не видається ефективним на практиці. Фактично, цілий орган працює вхолосту. На фоні цього є величезна кількість оплатних бірж праці, ефективність котрих є набагато вищою із зрозумілих причин – вони зацікавлені у результаті, на відміну від Державної служби зайнятості.

Тим часом, навіть перші кроки нової влади показали жахливу нестачу не тільки кваліфікованих кадрів, але й кадрів із незаплямованим минулим загалом: «лава запасних» виявилася порожньою не тільки у політичних сил, але й у органів державної влади і місцевого самоврядування. Виникає питання: як утворити хоча б якийсь механізм, котрий би виконував функцію соціальних ліфтів, зв’язати попит на нові кадри і кадрову політику у державі.

Як на мене, відповідь перебуває у сфері інформаційних технологій: величезний ресурс із можливістю подачі своїх даних, включаючи професійний, освітній, науковий рівні, загальний стаж, можливості роботи у тій чи іншій галузі, надання переваги конкретній діяльності, відповідність їй.

Сама систематизація даних на ресурсі повинна здійснюватися відповідно до існуючого у державі Кадастру професій в Україні за спеціальностями, по регіонах та на підставі інших підстав класифікації.

Для збереження конфіденційності, крім, власне, належного захисту самого ресурсу, можливе закриття конкретних персональних даних для широкого загалу користувачів (по типу того, як це влаштовано із списком осіб, що претендували на кредити для молодіжного будівництва), інші форми захисту персональних даних. Зворотній зв'язок можливий через поштові скриньки, засоби електронного зв’язку, зазначені при реєстрації претендентами.

Беззаперечною перевагою такого підходу є доступ до необмеженого кола громадян, що шукають роботу, більша прозорість при відборі, певною мірою забезпечення соціальних ліфтів, швидкість та оперативність пошуку як для роботодавців, так і для по шукачів роботи. Окрім того, це вимагатиме значно обмеженіших фінансових ресурсів з набагато виразнішим коефіцієнтом корисної дії.